Матеріали для учнів

Микола Вороний

Художня характеристика твору «Блакитна панна»

«Блакитна панна» відкриває цикл «Гротески», який складається із десяти поезій. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню.Літературний рід: лірика.Жанр: вірш.Вид лірики: пейзажна (весняні настрої).Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя:В сяйві мрійВ’ються хмелем арабески,І Миготять камеї, фрески,Гомонять-бринять пісні ГолосніІ сплітаються в гротески.І уже в душі моїйНоваторство Миколи Вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я писав не так од образу, як од звуку «, – зазначав він. Джерелом його поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів – понад усе. Специфічним є розміщення рядків у строфах «Блакитної панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм.

   Блакитна Панна

-

Має крилами Весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах…

Сяє усміхом примар

З-поза хмар,

Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить

Майорить,

Довгожданна, нездоланна…

Ось вона — Блакитна Панна!..

Гори, гай, луги, поля —

Вся земля

Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну

Чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою,

Сміючись на пелюстках,

На квітках

Променистою росою.

І уже в душі моїй

В сяйві мрій

В’ються хмелем арабески,

Миготять камеї, фрески,

Гомонять-бринять пісні

Голосні

І сплітаються в гротески

ІНФАНТА

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми

Зійшлись,— і стріча та жива.

На землю тканками прозорими

Лягли осінні дерева.

Акордами проміннострунними

День хвилював і тихо гас.

Над килимами вогнелунними

Венера кинула алмаз.

У завивалі мрійнотканому

Дрімала синя далечинь,—

І от на обрії туманному

Замиготіла ваша тінь.

Дзвінкою чорною сильветою

Вона упала на емаль,

А поза нею вуалетою

Стелився попелястий жаль.

Ви йшли, як сон, як міф укоханий,

Що виринає з тьми століть.

Вітали вас — мій дух сполоханий,

Рум’яне сяйво і блакить.

Бриніли в серці домінантою

Чуття побожної хвали,

Коли величною інфантою

Ви поуз мене перейшли.

Ви усміхнулись яснозоряно

Холодним полиском очей,—

І я схилився упокорено,

Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я

Був по той бік добра і зла...

А наді мною Революція

В червоній заграві пливла.

У його негромадській ліриці ми знаходимо весь стандартний арсенал "поетичних значимостей", до якого належать зорі, квіти,мрії, солов'ї, феї, німфи. Проте талант Вороного й у цю відому образність удихнув нове життя.

Тема кохання у Вороного висвітлена оригінально. Вона позначена чулим ліризмом вишукано-куртуазного страждання ("Чорне доміно", цикл "Фата моргана" чи "Інфанта" —український аналог відповідних мотивів Верлена, блоківських віршів про Прекрасну Даму) чи драматичного виразу втрати дружини (цикли "За брамою раю" і " Разок намиста").

"Інфанта" є різьбленим сном ліричного героя про неначе вчорашню зустріч у згасаючий день, коли на землю "тканками прозорими лягли осінні дерева". Незнайомка, "як сон, як міф укоханий, що виринає з тьми століть ", пройшла величною інфантою (іспанською принцесою) повз зачарованого героя.

Пройшла і збурила його спокій так само, як туманно-синя замріяність обрію при заході сонця зайнялася "килимами вогнелунними". Ліричний герой реагує на цю фатальну зустріч, як середньовічний лицар: його дух "сполоханий", у серці — "чуття побожної хвали". .

Враження таємничості, піднесеності, чистоти почуттів посилюють астральна символіка й артистична метафора на позначення зустрічі поглядів:

Ви усміхнулись ясно зоряно

Холодним полиском очей, —

я схилився упокорено,

Діткнутий лезом двох мечей.

Шкода тільки, що цей ефект почасти руйнує фінальна згадка про революцію, спрямовуючи увагу на цю — іншу — незнайомку:

Освячений, в солодкій муці я

Був по той бік добра і зла,..

А наді мною Революція

В червоній заграві пливла...

Вороний дописав цей вірш, початий ще у 1907 році, вже в еміграції.

Поетичний набуток М. Вороного близький за своїм ідейно-естетичним звучанням і значенням до творчості П. Верлена,Ш. Бодлера, О. Блока, К. Бальмонта. Вороний писав: "Любов (в широкім значенні), краса і шукання правди (світла, знання, початку чи "бога") — це сфера символічної поезії, вона найкраще про це може оповісти".

Поет віднайшов свіжі образи та художні засоби для вислову нових внутрішніх станів, емоцій і міркувань, прислужився творенню новітньої філософії і практики українського модернізму.